В Україні система інклюзивної освіти знаходиться на ранньому етапі розвитку.
Зараз в таких класах можуть навчатись до 30 учнів, троє з яких можуть бути дітьми з особливими освітніми потребами.
За кожним таким учнем має бути закріплено асистента, завданням якого є допомагати як своєму підопічному під час та поза уроками, так і вчителю.
Остаточно імплементувати цю систему можна лише за умови вирішення фінансових і кадрових проблем, а також подолання соціальних бар’єрів.
Наразі українським школам не вистачає ресурсів і кваліфікованих спеціалістів, а у суспільстві досі є популярною упереджена точка зору, згідно з якою звичайні школи створені лише для “нормальних” дітей.
Чому інклюзії місце в школі та яка в її імплементації роль вчителя, школи та батьків розбираємося разом з експертами:
- Лариса Самсонова, керівник експертної групи директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти Міністерства освіти та науки;
- Тетяна Лицур, педагог класу підтримки “НВК “Новопечерська школа”, експертка ГС “Освіторія”;
- Анна Покровська, дитячий та сімейний психолог, ГО “Безпечний світ”;
- Олександр Жук, вчитель інформатики Запорізької спеціальної школи–інтернату “Джерело”, найкращий вчитель України та один з 50 кращих вчителів світу за версією світової премії Global Teacher Prize у 2018 та 2020 роках відповідно.
Переваги інклюзивної освіти
“Впровадження інклюзивної освіти – це старт для розвитку інклюзивного суспільства, – пояснює Лариса Самсонова.
Її позитивний вплив перевірено багаторічним досвідом інших країн, від впливу на одну людину, чиє право на освіту було забезпечено, до впливу на заклад, систему освіти та суспільство загалом“.
| Лариса Самсонова, керівник експертної групи директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти Міністерства освіти та науки |
Інклюзивна освіта сприяє розвитку різноманітних навичок і соціалізації особистості.
Завдяки ній люди з особливими освітніми потребами можуть відчувати себе частиною суспільства, знаходити друзів і переймати загальноприйняті моделі поведінки.
Звичайні діти, зі свого боку, вчаться приймати однолітків, які не схожі на них, виховують в собі толерантність та терпимість.
8 принципів інклюзивної освіти:
- Досягнення та здібності дитини не впливають на його цінність.
- Кожен здатен відчувати та мислити.
- Кожен має право спілкуватись та бути почутим.
- Люди потребують одне одного.
- Освіта базується на комунікації.
- Кожен потребує підтримки та хороших стосунків з однолітками.
- Досягнення прогресу у навчанні можливо тоді, коли дитина розвиває здібності.
- Різносторонній розвиток може позитивно впливати на всі сфери життя.
“У Європі та Америці є такий термін ability awareness, що перекладається як “усвідомлення можливостей”, – пояснює психолог Анна Покровська.
Це те, чого люди з обмеженими можливостями чекають від суспільства. Щоб ми усвідомили, що вони теж можуть навчатись, танцювати, займатись спортом і мистецтвом, спілкуватись, читати книжки.
Тобто, що їх вади не заважають їм бути повноцінними членами суспільства та робити власний внесок у його розвиток“.
Роль школи
“Впровадження інклюзивної освіти – це командна робота, – зазначає Лариса Самсонова, представниця МОН.
В освітніх закладах, де про інклюзивність знають та дбають всі, від керівника закладу до прибиральниці, цей досвід завжди буде позитивним.
Там, де є висока мотивація, впровадження інклюзивної освіти – не проблема, а задача.
Якщо керівник закладу забезпечує адміністративному (що дуже важливо) і педагогічному складу працівників можливість підвищення відповідної кваліфікації, заклад стає на зовсім інший рівень якості освіти“.
Керівник закладу освіти, у разі зарахування особи з особливими освітніми потребами, формує спеціальну команду.
Склад команди психологічно-педагогічного супроводу:
- директор або його заступник з навчально-виховної роботи,
- вчитель початкових класів (класний керівник),
- інші вчителі,
- асистент вчителя,
- практичний психолог,
- соціальний педагог,
- вчитель-дефектолог (з урахуванням освітніх потреб дитини з особливими освітніми проблемами),
- вчитель-реабілітолог,
- батьки дитини з особливими освітніми потребами.
До команди можуть залучатися інші представники, наприклад, фахівці інклюзивно-ресурсного центру, які проводили комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини з метою визначення її особливих освітніх потреб.
Роль вчителя
У традиційному розумінні, вчитель у школі має чітку роль – доносити інформацію до учнів.
Інклюзивний вчитель – вже не просто педагог. Він може бути водночас координатором, наставником, менеджером, спостерігачем, психологом і навіть учнем.
Інклюзивна освіта є обов’язком кожного вчителя, – він має навчати всіх учнів без винятку.
Для цього необхідно мати відповідну кваліфікацію, певні компетентності, знання та навички.
| Профіль інклюзивного вчителя на основі 4 основних цінностей та відповідних до них компетенцій |
Втім, процес інклюзивної освіти є динамічним, тому не існує єдиного ефективного набору, який необхідний для того, щоб викладати в інклюзивному середовищі.
Приміром, в одному навчальному році в класі може опинитись дитина з порушеннями слуху, а в наступному – з порушеннями зору.
Замість того, щоб розвивати окремі навички та методи навчання, викладачу варто зосередитись на інклюзивних цінностях, побудові комфортного середовища для кожного школяра, – це допоможе адаптувати стиль викладання в майбутньому.
Інклюзивні цінності та ставлення до своїх підопічних відіграють визначальну роль: вчитель, який відчуває відповідальність за всіх дітей, є ефективнішим педагогом загалом.
Він має постійно замислюватись над тим, яким чином учні навчаються в класі, які в них потреби та як їх враховувати, а також наскільки вони долучені до шкільної діяльності.
| Тетяна Лицур, педагог класу підтримки “НВК “Новопечерська школа” |
“Основою інклюзивної освіти є диференційоване навчання, – зазначає вчителька Тетяна Лицур.
Цей принцип вимагає від українського педагога майстерності, гнучкості, вміння виділяти сильні та слабкі сторони, потреби, можливості, мотиваційні аспекти до навчання, а також розподіляти ролі для кожного з учасників освітнього процесу”.
| Рекомендації для вчителів |
Роль батьків
Інклюзивна освіта не має обмежуватись 4 стінами класної кімнати.
Окрему увагу слід приділити залученню батьків до освітнього процесу.
Саме батьки, зазвичай, знають про свою дитину найбільше – її функціональні обмеження та сильні сторони, індивідуальні потреби та особливості.
“Існує багато сімей, в яких кажуть, що їм не потрібне особливе ставлення; вони не хочуть бути ланкою суспільства, до якої прийнято ставитись дещо зверхньо; для них це принизливо, – пояснює психолог Анна Покровська.
Єдине, чого вони хочуть, щоб у їхніх дітей були такі самі права. У них є певні вади, але вони також багато чого вміють“.
| Анна Покровська, дитячий та сімейний психолог |
Сім’ї дітей з особливими освітніми проблемами можуть надавати корисні поради з адаптації навчальних планів і методів викладання.
Разом з роллю у процесі навчання, батьки отримають можливість налагодити взаємодію з дитиною та приділяти більше уваги її потребам, а вчителі – глибше розуміння культури та бекграунду сім’ї, що дозволить їм ефективніше застосовувати індивідуальний підхід до кожного учня.
“Іноді виникає супротив батьків, які не хочуть, щоб їх дитина вчилась разом дитиною з особливими освітніми потребами, через те що це викликає в них відчуття дискомфорту та небезпеки, стає серйозною проблемою, – зазначає Покровська.
У таких випадках вчителі та адміністрація школи іноді просять батьків таких дітей найняти тьютора.
Тьюторство – досить поширена практика, коли поруч із кожною дитиною завжди є наставник, який розуміє її індивідуальні потреби та допомагає виплескувати енергію, коли це необхідно.
Це дозволяє вчителю зосередитись безпосередньо на процесі навчання. Деякі приватні школи успішно впровадили тьюторство, але головний недолік такої системи полягає в тому, що далеко не кожна родина може дозволити такі послуги“.
Як має виглядати інклюзивне навчання
Здібності до навчання мають всі діти без виключення.
Але по-різному засвоюють інформацію.
Хтось слухає вчителя, хтось виконує вправи, а декому простіше сприймати матеріал за допомогою візуальних засобів, або обговорюючи в групах.
Звичне для багатьох вчителів зубріння, яке передбачає постійне повторення однакового матеріалу, підходить лише для невеликих груп учнів, які краще сприймають усну форму викладання.
У решти дітей цей метод може викликати серйозні труднощі із засвоєнням програми.
Аби гарантувати, що всі в класі навчаються разом і ніхто не відстає, вчителі мають використовувати окремі підходи для різних учнів.
Для цього їм потрібно постійно аналізувати, які варіанти навчання є найбільш комфортними та чому в одних дітей прогрес повільніший, ніж в інших.
| Методи навчання |
Окремої уваги вимагає групове навчання.
“З самого початку необхідно культивувати в класі повагу до однолітків, аби діти розуміли, що вони принципово не відрізняються від однокласників в плані командної роботи на результат, – вчитель Олександр Жук.
Постійна робота в команді заради спільної мети допомагає дітям реалізовувати себе та водночас ігнорувати відмінності між собою.
Дуже часто ініціатива надходить саме від них. Наприклад, не я запропонував вивчати мову жестів, – дітям з вадами слуху самим цікаво було навчитись комунікувати з однолітками. Але вчитель має відчувати дітей, довіряти їм і заохочувати проявляти себе“.
| Олександр Жук, вчитель інформатики Запорізької спеціальної школи-інтернату “Джерело”, найкращий вчитель України |
Вчитель має правильно розподілити учнів по групах. Розміщення учнів з особливими освітніми потребами в одній групі суттєво обмежує їх можливості проявити себе та може призвести до стигматизації в колективі, тому варто набирати у команди дітей з різними обмеженнями.
Вчитель має створити середовище, в якому вони відчуватимуть підтримку, свою цінність, а також важливість власної ролі у процесі навчання.
Ролі мають бути значущими та періодично змінюватись, – кожен учень, час від часу, повинен бути лідером групи.
***
Щоб інклюзивна освіта прижилась в Україні, необхідно правильне розуміння того, чим насправді являється ця система, а також сприйняття інклюзивної культури загалом всіма учасниками процесу навчання.
Слід пам’ятати, що це не лише зміна педагогічного підходу, використання нових методик і розміщення дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітніх школах.
Це насамперед інструмент їх соціалізації та органічної інтеграції в суспільство, який допоможе їм реалізувати себе в ньому.
Фелікс Літвін, проєкт “Нове покоління вчителів”, спеціально для УП.Життя