Цього року навряд чи був час слідкувати за новинками анімації. В укритті чи без світла якось не до того…. Але для дітей канікули та мультфільми — це синоніми. Тож можна завантажити найбільш яскраві, глибокі, емоційні. Більшість із них перегукуються з нашими почуттями та роздумами саме нині. Представляємо 6 крутезних прем’єр року!
«Скрудж: Різдвяна пісня»
Британський мультфільм — варіант такої ж різдвяної класики, як святкова ялинка чи смажена індичка. Від часів Чарльза Дікенса, автора цього сюжету, люди згадували повчальну історію про скнару Скруджа. Духи Різдва дають йому зазирнути в минуле, де його серце ще не зачерствіло, у теперішньому побачити, як негативно він впливає на інших людей, а в майбутньому — як усі радіють його смерті. Ідея, що цинічний лихвар може покаятися, якщо йому детально роз’яснити, що в могилу гроші не забереш, була дуже популярною: про Скруджа створено майже сотню фільмів та мультиків.
У 1951 році історію подано як трагедію того, хто починає життя з гаслом «Не в грошах щастя», але реалії жорстокого світу переконують у протилежному. В оскароносному мультфільмі 1971 року сіро-льодяним кольорам Скруджа протистоїть барвистий світ людей, які радіють життю. У чорній комедії 1988 року «Скруджонутий» ідеться про сучасного телемагната в брендовому костюмчику, а його перевиховання приправлене прочуханами.
У мульфільмі «Різдвяна історія» 2009 року — техніка захвату міміки передала Скруджу обличчя Джима Керрі. Духи тут дійсно моторошні, аби глядачів «пробрало», як героя, а замість повчань — заклик насолоджуватися життям.
Скрудж-2022 — не дідуган, а по-своєму симпатичний чоловік у розквіті сил з виразними очима. Він не холодний, а самотній та озлоблений на весь світ. Він не буркоче, як інші Скруджі, а безжально, зі злорадним задоволенням діє: наприклад, вираховує із зарплатні підлеглого гроші за вихідний на Різдво, удвічі збільшує відсотки за день прострочки. Та виною тому дитячі травми. Скрудж боїться прив’язуватися, аби не зробили боляче, але з перших кадрів видно, як він потребує уваги, підтримки та намагається їх заслужити — хоча б від власного собаки. Племінника він не любить не через те, що той — зайвий рот, а тому, що його поява на світ відняла улюблену сестру Скруджа, яка померла під час пологів. Духи наче психотерапевти змушують героя згадати те, чого він боїться, але біль та гнів повертають позитивні почуття.
«Не бійся жити, віддавайся життю до кінця» — співають у мультфільмі. Вперше історія Скруджа — не про матеріальний статус, не про добрі вчинки, не про цінності, а про те, що стосується кожного з нас — вміння після сумного досвіду все ж вірити в найкраще.
«Я червонію»
Більшість підлітків знає, яка це проблема — прилюдно почервоніти, видати цим свої почуття, страхи, звернути на себе небажану увагу. Ось і героїня китайсько-американського мультфільму, школярка Мейлін, невчасно червоніє. Утім, ідеться не про рожеві щічки: дівчинка стає з ніг до голови червоною, волохатою, величезною, незграбною… пандою. Чудова метафора того, як тінейджери не можуть впоратися з почуттями і їх «несе», якою жахливою їм та батькам видається ситуація. І якою насправді милою виглядає панда та її кумедні пригоди.
У мультику є категорична та далека від молодіжної культури мама-гвинтокрил (за стилем виховання), шкільні проблеми, чарівний бойз-бенд та підліткова конкуренція. У прагненні бути ідеальною Мейлін нехтує інтересами друзів та власними. «Коли мені виповнилося тринадцять, життя збожеволіло» — хто не погодиться із цією фразою? У руйнівній подобі панди Мейлін стає кумиром однолітків. А сама прагне стати цілеспрямованою спокійною правильною дівчинкою. Що ж робити? Як стати собою, а не тим, кого хочуть бачити батьки, і не втратити при цьому взаєморозуміння з ними? Мультик варто подивитися, хоча б щоб навчитися з гідністю говорити: «Моя панда — мій вибір».
«Навіть миші потрапляють до раю»
Світлий чеський мультфільм, герої якого майже з перших кадрів… помирають. Але в раю все лише починається. Дорослі в родинах мишеняти Розі та лисеняти Білопуза завжди знищували одне одного, та й їхні життя обірвалися через ворожнечу. Тепер їм доведеться усвідомити, що вбивати чи ні — це особистий вибір. Те, що ти хижак, те, що тиснуть батьки, називають зрадником, не виправдовує, адже в наступному житті ти можеш стати потенційною здобиччю. Яким буде нове життя Розі та Білопуза після потойбічних пригод?
Психотерапія таки в моді. Адже життя на небесах підозріло нагадує психотерапевтичний процес: «У раю все не так, як ти хочеш. У раю все так, як тобі потрібно». А ось призабута техніка лялькової анімації може зацікавити сучасних дітей.
«Белль» («Дракон та принцеса з ластовинням»)
Японське аніме розповідає нібито традиційний сюжет про Белль та Чудовисько. Але ж красуня-співачка Белль — це лише аватарка у віртуальному просторі непомітної старшокласниці Судзу, яка важко переживає смерть мами. Дії розгортаються у двох реальностях, тож легко помітити, що маски в інтернеті юнаки й дівчата часто обирають протилежними реальній подобі. А ось прояви характерів та стосунки там такі ж самі, як і у звичному житті.
І якщо вже казати про протилежності, хто обрав собі образ агресивного Дракона, порушника правил? Юний психопат чи вразливий емоційний хлопець, жертва домашнього насильства?
Аніме підіймає чимало сучасних молодіжних питань. І про те, що в інтернеті легше збитися у зграю та разом засуджувати когось, боятися висловити власну думку, яка не збігається з висновками більшості. І про те, що стосунки в інтернеті можуть бути серйозними, але для того, аби зустрітися по-справжньому, треба побачитися офлайн, у справжньому обличчі.
«Піноккіо»
Останні дві анімації підійдуть старшокласникам і дорослим, адже заглиблюються в похмурі світи темного фентезі та чіпляють неабияк складні проблеми. Веселу казку про дерев’яного хлопчика культовий режисер Гільєрмо дель Торо із самого початку перетворює на пронизливу притчу. З того моменту, як з’ясовується, що іграшка має замінити рідну дитину майстра по дереву, яка загинула від бомбардувань.
Можливо, під час війни дивитися такий мультфільм для когось нестерпно, але є й люди, для яких він ніби шанс зцілитися. Адже «Піноккіо» — не стільки про втрату, скільки про страх втрати. Дерев’яний хлопчик, хоча спілкується та все розуміє, не живий, а тому не може померти. І це влаштовує його тата. Не дати подорослішати, стати самостійною людиною… Але ж з наївних чурбачків лихим людям легко зробити когось схожого на наших ворогів. Тих, хто маршує в ногу, славить керманича народу й обіцяє їхати воювати за моря та разом з юним військом загинути.
В анімації дель Торо є школи, які використовують як спосіб промити мізки, священники, які вимагають спалити тих, хто не схожий на інших, підліткові військові табори, де дітей вчать убивати. Усе це надто нагадує сучасну рф, аби сприймати спокійно. Піноккіо стає людиною, живою та смертною, аби врятувати батька. Фінал може здатися похмурим, але це лише ілюстрація того, як Піноккіо по-дорослому сприймає втрати. Хоча зовні він залишився дитиною, ця зрілість робить його справжнім хлопчиком.
Головне питання мульта: «Це маріонетка. А хто контролює тебе?»